Велике двунадесяте свято Стрітення Господнього було встановлене ще у Візантії за царювання благовірного царя Юстиніана I в 542 р. після страшної морової язви, що вразила імперію в жовтні 541 р. Тоді ж виник звичай здійснювання масової ходи зі світильниками (свічками). Походження цих процесій, скоріше за все, пов’язано зі словами, сказаними святим праведним Симеоном Богоприїмцем:
“Яко видеста очи мои спасение Твое, еже еси уготовал пред лицем всех людей: свет во откровение языков” (Лк. 2: 30–31)
Чин освячення свічок на Стрітення Господнє до сьогодні зберігся у православній церкві. Тож чим відрізняється звичайна церковна свічка від “стрітенської”? Тим же, що й вода, котра освячується малим та великим чином: тобто, відповідно на водосвятних молебнах і єдиний раз у році – на свято Хрещення Господнього.
Надавати “стрітенським свічкам” якогось магічного або чудодійного значення вважається абсолютно гріховним, а також вказує на признаки відходження від істинної віри, бо це не засіб, а лише символ. Православні християни запалюють їх під час домашньої молитви, як і інші церковні свічки, бо це зігріває молитву.
Церковна свічка – це перш за все наша жертва Богу. Жертва, як і подарунок, тобто – це те, що ми віддаємо, не потребуючи нічого взамін: подаяння бідним, виділення матеріальних коштів на потреби притулкам та іншим закладам, позбавлених постійної фінансової підтримки. Дар – прояв любові до того, кому ми його приносимо. Як і з будь-якими подарунками, матеріальна цінність зовсім не важлива. Найголовніше, щоб це було від чистого серця і тільки в цьому випадку, подібна жертва приємна Богу. Тоді Він бачить не споживацьке ставлення, не суцільні прохання та жалісні нарікання на неотримання бажаного, а подяку за все те, що милосердно робить для нас.
Варто провести паралель з подарунками, котрі ми робимо нашим батькам чи близьким. Даруючи ми не думаємо про вигоду та не надіємось на те, що найближчим часом отримаємо взамін теж якийсь подарунок, а просто робимо це в знак доброго відношення та через бажання потішити чи підняти настрій. Тоді змінюється ставлення до дарувальника. І головна ціль в житті православного християнина бути угодному Богу, не йти до церкви з думками “Зараз я куплю свічку чи дам на відновлення/будівництво храму, а завтра, Боже, дай мені те, що я захочу”, а служити Йому, дякувати за все, надіючись на Його милість.
Автор: Кондратенко Анастасія